19–20 лютого 2026 року Київ став майданчиком для однієї з ключових міжнародних подій у сфері кібербезпеки — Kyiv International Cyber Resilience Forum 2026. Понад 2000 учасників із 37 країн — представники урядів, технологічних компаній, наукової спільноти та бізнесу — зібралися, щоб обговорити нову реальність гібридних загроз.

Одна з найбільш очікуваних дискусій — панель «Defending Critical Infrastructure in Hybrid Warfare» / «Захист критичної інфраструктури в умовах гібридної війни», присвячена захисту критичної інфраструктури в умовах поєднання кібератак і ракетних ударів.

Читайте також: Kyiv International Cyber Resilience Forum 2026: як інвестиції в кібербезпеку стають питанням виживання бізнесу

Модерував дискусію науковець Інституту проблем моделювання в енергетиці НАН України Віталій Зубок. До панелі долучилися:

• Олег Мамка, заступник директора департаменту — керівник підрозділу захисту критичної інфраструктури Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України

• Олександр Тарасов, заступник директора з розвитку ДП «Інфотех»

• Олександр Федієнко, народний депутат, заступник голови Комітету ВР з питань цифрової трансформації

• Кирило Гончарук, керівник українського відділення Cyber Future Foundation

• міжнародні експерти у сфері кіберзахисту

Війна без пауз: швидкість, масштаб, децентралізація

Розмова почалася з головного — Україна вже не перший рік спостерігає синхронізовані ракетні удари та кібератаки, спрямовані на максимальне руйнування.

Міжнародний експерт наголосив: масштаб атак з використанням AI зростає в геометричній прогресії. Те, що раніше розвивалося місяцями, сьогодні відбувається за дні.

Ключові тези:

• атаки дедалі частіше мають характер дезорієнтації — удар по одній сфері може приховувати паралельну атаку на іншу;

• централізоване управління в умовах гібридної війни не працює;

• рішення мають ухвалюватися на місцях;

• автоматизація та використання власних AI-інструментів — уже не опція, а необхідність.

«Інституції мають бути децентралізованими та здатними діяти без очікування дозволу з центру», — пролунало зі сцени.

Український досвід — експортний продукт

Олег Мамка почав із подяки міжнародним партнерам, які підтримують Україну в захисті критичної інфраструктури. Але водночас наголосив: сьогодні український досвід стає надзвичайно цінним і для Європи.

За його словами, Україна планує створення міжнародного навчального центру для передачі практичного досвіду захисту — як кібернетичного, так і інженерного.

«Війна показала, що критичним може стати будь-який об’єкт — логістичний центр, телеком-сервіс чи навіть інфраструктура супутникового зв’язку», — підкреслив він.

Україна вже кілька разів змінювала пріоритетизацію об’єктів у відповідь на зміну тактики ворога. Попри динамічність загроз, сектори ударів залишаються відносно сталими — енергетика, транспорт, зв’язок.

Від об’єктів до суб’єктів: зміна парадигми

Окрема частина дискусії стосувалася імплементації європейських директив та переходу від підходу «об’єкт критичної інфраструктури» до ширшого поняття «оператор критичної інфраструктури».

Йдеться не лише про фізичний захист конкретного об’єкта, а про стійкість цілого сектору та безперервність послуги.

За словами представників регулятора, процес паспортизації нині залишається складним і бюрократичним, однак він формує системну взаємодію між операторами, ЗСУ, СБУ, Нацгвардією та іншими структурами. Це фактично нова модель державно-приватного партнерства у сфері безпеки.

Бізнес і відповідальність: час дорослішати

Народний депутат Олександр Федієнко жорстко окреслив позицію держави: правила вже встановлені, і їх необхідно виконувати.

«Якщо підприємство каже, що в нього немає коштів на кіберзахист — прийде інше підприємство», — заявив він.

На його думку, поки не запрацює реальна відповідальність керівників, ризики кібербезпеки не сприйматимуться серйозно. Водночас парламент уже ухвалив низку законів, які формують основу нової екосистеми кіберзахисту.

Чи готовий приватний сектор?

Кирило Гончарук звернув увагу на еволюцію підходів у світі: у США модель обміну даними про інциденти працює лише тоді, коли аналітичні центри відокремлені від каральних функцій держави.

Україна, на його думку, також має рухатися до створення галузевих центрів аналізу та обміну інформацією, адже йдеться не про захист окремого об’єкта, а про стійкість цілої галузі.

«Ми маємо мислити категоріями безперервності сервісу, а не окремого серверу чи бухгалтерії», — резюмував він.

Legacy-системи: проблема чи перевага?

Цікавим став і блок про застаріле обладнання, яке часто працює на критичних об’єктах понад 30 років.

Експерти відзначили: legacy-системи можуть навіть бути складнішими для проникнення, але модернізація має відбуватися через контрольований доступ і, за можливості, використання цифрових двійників — щоб тестувати зміни в лабораторних умовах, не ризикуючи робочою системою.

Головний висновок

Панель завершилася короткими репліками, але ключова думка прозвучала чітко:

Україна вже не просто країна, що захищається. Вона — лабораторія сучасної стійкості, де формується нова модель захисту критичної інфраструктури в умовах гібридної війни.

І ця модель — про швидкість рішень, децентралізацію, партнерство держави й бізнесу та готовність інвестувати в безпеку сьогодні, щоб не втрачати завтра.