Стрічка українського режисера Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург» лише тиждень тому вийшла у прокат, але вже стала однією з найбільш касових за цей період.

За перший вікенд фільм зібрав 5 мільйонів 590 тисяч гривень касових зборів. Кіно вже переглянули понад 36 тисяч глядачів, станом на 18 квітня 2023 року. І це другий найкращий старт серед українських фільмів після початку повномасштабного вторгнення. Поки що лідером за кількістю переглядів у перші вихідні досі залишається анімаційний фільм «Мавка», який за перший вікенд зібрав близько 25 мільйонів гривень касових зборів.

Фільм «Люксембург, Люксембург» Лукіча розповідає про двох братів-близнюків, які вирушають з провінційного містечка Лубни на Полтавщині до Люксембургу, щоб розшукати батька, який покинув їх багато років тому. Головні ролі виконують учасники гурту «Курган і Agregat» Аміл та Раміл Насірови. Фільм зачіпає важку для багатьох представників покоління 90-х тему дітей, які росли без батьків, і показує їхнє різне ставлення до них. Сам Лукіч каже, що цей фільм – присвята його батьку.

Антоніо Лукіч разом із головними акторами фільму Амілем та Рамілем Насіровими – зараз в турі з показом «Люксембург. Люксембург». В ефір програми Радіо Свобода вони включилися прямо дорогою з авто. За кермом – продюсер фільму Володимир Яценко, на задньому сидінні – Раміл, який махає в камеру Лукіча і показує жест «перемоги», поки ми говоримо, поруч з ним – мовчазний Аміл.

– Багато глядачів на зустрічах з вами так само, як і тих, хто хоче і приходить дивитися цю стрічку у кінотеатри?

Антоніо Лукіч: Спецпокази – це дуже цікавий досвід. Адже через показ власного фільму ти розумієш щось більше про місто, де він відбувається. І реакції насправді різні, і питання різні. Тобто показ в Харкові дуже сильно відрізняється від показу, наприклад, у Кам’янці-Подільському. І обидва дуже хороші.

Ми вдячні за цю підтримку глядачів дуже сильно. Адже як режисер, який працює в сфері авторського кіно, для мене потрапляння на кінофестиваль – це вже круто, а коли його ще й глядач любить, то це ще крутіше. Тому ми дякуємо!

– А ви взагалі очікували такої слави? Цей фільм – це ж, наскільки я розумію, присвята вашому батьку-емігранту. Правильно?

Антоніо Лукіч: Можна сказати, що просто моєму батьку. Так. Я кажу, що це дуже добре, бути режисером. Адже будь-яку особисту травму можна перетворити на історію та заробити на цьому гроші. Я жартую.

Насправді кіно – це не про заробітки більше, а про те, аби поділитися з глядачами цікавою історією та десь їх здивувати. І це, мабуть, найголовніша перевага цього фільму, що він зможе здивувати. І саме в тому, що глядач десь впізнає у фільмі себе.

– На вашу думку, аналізуючи досвід минулого, що в цій стрічці найсильніше? Акторська гра, сама ідея, сценарій, режисерська робота? Можливо, ви самі себе похвалите. Чи все це в сукупності дало той результат, який ми зараз маємо і про який сьогодні говоримо?

Антоніо Лукіч: Мабуть, все-таки сюжет фільму. Він знайшов дуже правильних людей, аби його втілити. Я маю на увазі хлопців. Адже це фільм живою мовою, це фільм суржиком. Місто дії – це Лубни. А я дуже люблю, коли в кіно є якась конкретна географія, а не якась розмита територія. На превеликий жаль, цей фільм також резонує з сьогоднішнім часом. Адже фільм показує доволі драматичну історію хлопців, які шукають відсутнього батька. Відсутні батьки – це сьогодні і є наша реальність. Тому якось в сукупності воно більш працює. Але я не кажу, що це ідеальний фільм. Сподіваємося, що ідеальний фільм ще десь буде попереду.

– А чи багато критики було на вашу адресу щодо стрічки? Якщо так, то яка це критика? Тому що зазвичай не всі задоволені.

Антоніо Лукіч: Звичайно, що якась критика є. Але, як то кажуть, ти не долар, щоб подобатися всім. Яка критика? Глядачі іноді запитують про якісь моменти у сценарії, чому він заправляє бензином машину, яка їздить на газу. Я не встигаю відповісти, що іноді машини їздять на газу і на бензині одночасно. Я не знаю, якісь моменти такі малесенькі. Іноді виходять критичні статті. І продюсер дуже болісно на них реагує.

Володимир Яценко (продюсер): Я насправді чудово реагую. Але ми, навпаки, здивовані, що дуже мало критичного ставлення. І більшість людей, навпаки, дуже задоволені і пишуть дуже компліментарні речі. Тобто ми були цим шквалом компліментів абсолютно здивовані. Ми не очікували. Це, звичайно, дуже приємно. Але я хочу сказати, що це не завжди так відбувається.

Антоніо Лукіч: Насправді комплементи так само складно приймати, як і критику. Нам всім здається, що ми можемо зробити щось краще. Мене навчили, як знімати фільми, але мене не навчили, як спілкуватися з аудиторією, сприймати критику. Тобто це якесь вже таке, щось інше.

– На прикладі «Люксембург. Люксембург», «Мавка» та інших стрічок чи можемо говорити сьогодні про нову якісну еру українського кінематографа, що розвивається?

Антоніо Лукіч: Я би навіть сказав, що розвивалася, можливо. Адже зараз, на жаль, ці фільми, що ми бачимо, знімалися до повномасштабного вторгнення, в якійсь, мабуть, іншій реальності. В реальності, де формувала нова українська хвиля, яка має свої наскрізні теми. Це постійний пошук, постійна спроба порозумітися між поколіннями. І зараз їх дуже треба цінувати, такі фільми, як «Мавка», «Памфір», «Бачення метелика», наш фільм, ми бачимо, дуже цінують. Що буде далі? Невідомо. Але є великий ризик, що це буде величезна прірва саме без українських ігрових потужних історій.

– А як просувається робота над стрічкою «Мої думки тихі-2», якщо розкажете нам, можливо?

Антоніо Лукіч: Я боюся, що робота – на паузі. Мені здається, що такий фільм в якійсь новій реальності дуже складно уявити. Тому боюся, що ця робота – на паузі. Але ми працюємо над новими історіями разом з нашими продюсерами.

До глядачів і читачів Радіо Свобода звертаються також актори фільму «Люксембург, Люксембург».

Раміл Насіров: Що я хочу сказати глядачам? І Аміл, напевне, зі мною погодиться на 100%. Ви подивилися фільм, у вас є можливість це зробити, а у наших військових немає. Тому підтримуйте їх! І давайте скоріше допомагати перемагати нечисть, яка прийшла на нашу землю! Дякую за увагу! Більше і цікавіше я вам вже не зможу сказати.

– Катя Некреча, моя співведуча, ведуча цього проєкту, пише у приватні повідомлення про те, що хоче, щоб я Амілу передав вітання. Вона дуже активно стежить за творчістю хлопців і за цією стрічкою. Каже, що Аміл мовчазний, то хоч якесь вітання і від нього принаймні почути.

Аміл Насіров: Я просто все у фільмі сказав, всі свої слова, які в мене були. І зараз мовчу. А взагалі, так, усім привіт!

Джерело: "Радіо Свобода"