Сьогодні вночі стало відомо, що померла українська письменниця Вікторія Амеліна, яка 27 червня зазнала поранення при обстрілі Краматорська російськими військами, померла в лікарні.

Укрінформ зібрав перші реакції на цю жахливу новину.

Oleksandr Demchenko

Останнє моє листування у месенджері з Амеліною (саме так за прізвищем я до неї завжди і звертався) було, вже коли перебував у навчальному центрі ЗСУ, про що загалом не розповідав. Але десь про те їй дала знати Sofia Cheliak.

Вікторія серйозно запитала, що хто ж буде писати та розповідати про Донбас, якщо я на полігоні. Я ще подумав, що вона сама вже написала та розповіла за той Донбас набагато більше та авторитетніше, ніж я б міг за все життя. І так і не сказав їй того..

Victoria Amelina ще один наш привід не пробачати, все пам'ятати та бути чемними між собою, бо на нас дивляться звідти.

Sofia Cheliak

Я не знаю як виразити те, що відчуваю. Я точно буду багато згадувати в особистих розмовах про Victoria Amelina, але якось сформулювати поки важко. Єдине, що я можу зробити зараз - це подякувати тим, хто надавав Віці допомогу.

19:30-19:37

Вибух

Парамедикиня Настя з прекрасним хвилястим волоссям, яка була вечеряла за сусіднім столиком, підстрибує до Віки, надає першу медичну допомогу

Брат і сестра Ліля і Роман Трохимці, Ліля викликає швидку. Роман військовий, у мирному житті танцюрит, підбігає до Насті і надає допомогу Віці

Через велику кількість викликів, не зрозуміло, що зі швидкою

Парамедик інтернаціонального батальйону Майк, який поблизу паркував евак, забирає Віку і везе її до лікарні. Віка перша постраждала після вибуху, яку доправляють до лікарні

Майк після Віки вивезе ще двох поранених, зокрема дитину

Приблизно з 20:00 по 22:10 Віку оперують в лікарні Краматорська. Лікарі зробили повну операцію, а не просто стабілізували

Паралельно медики працюють з 60-ма пораненими.

Олександр та команда лікарів без кордонів, які цілу ніч чергували, щоб забрати Віку, як тільки її стан стабілізується, вони виїхали о 9:45 наступного дня

28 червня - 1 липня пресонал лікарні Мечникова у Дніпрі, найперше персонал реанімації політравми, доглядають Віку

22:20 першого липня, дзвінок від лікаря реанімації, що на жаль

Дякую усім на цьому етапі, що зробили усе можливе і не можливе.

Віко, я тебе люблю. Тільки тобі я могла жалітися на все, що відбувалося останній тиждень

Eugenia Kuznetsova

На полицях більшає книжок, авторів яких убили росіяни…

ані забути, ані пробачити

Iryna Tsilyk

Віки більше немає. Росіяни прокинулися, вип’ють каву, сходять на роботу, заплатять податки, проспонсорують ще більше російських ракет і куль. Якийсь із них натисне на кнопку, чергова ракета полетить. Живіть із цим, громадяни країни, яку я ненавиджу. Ви ніколи не відмиєтеся від усіх цих смертей і смерті Віки Амеліної.

Наша Віка була серед важко поранених у кафе в Краматорську. Вона була там із делегацією з Колумбії, ніхто з них сильно не постраждав. А Віка – так. Її швидко доправили в руки лікарів у Краматорську, потім – у "Мєчку", в Дніпро. Кращі лікарі боролися за її життя, і багато чудових людей брали участь в ланцюжку порятунку Віки. Але…

Я думаю, серед моїх друзів немає тих, хто не в курсі, хто така Віка Амеліна. Але раптом такі є, то я вам скажу. Талановита українська письменниця, яка минулого року почала писати також сильні вірші. Активістка й дослідниця, що їздила в гарячі зони збирати свідчення постраждалих. Людина, що вклала всю душу (і власні гроші, між іншим) у літературний фестиваль в Нью-Йорку Донецької області та місцевих підлітків, з якими вона там зав’язала ниточки. Добра дружина і мама чудового хлопчика, вона завжди писала про сина з такою ніжністю, що ми всі його теж пізнали й полюбили. Та що там... ми й собаку її навіть заочно полюбили, бо Віка писала про свою «вовчицю» так, що хотілося разом із нею мняцкати цю білу шерстяну жопку.

В кінці липня ми з Вікою мали разом їхати в Карпати – у табір для підлітків з Донеччини. Віка мене запросила приїхати туди лекторкою, щоб «балакати про кіно вечорами біля вогнища», а потім «таємно пити вино і говорити вже про своє». Пропонувала взяти сина, щоб ми познайомили врешті наших дітей. Я зараз перечитую наші розмови – все таке світле, повне теплого ржачу або важливих справ. Останнє її повідомлення стосувалося контузії мого чоловіка. Віка написала мені: «Швидкого відновлення Чеху) Обіймаю тебе міцно. Вибач за недоречну дужечку після Чеху – повзу з 30-ма книжками на спині».

Світлий равличок із тридцятьма книжками на спині…

І ще чомусь таке я зараз згадала. Минулої весни ми з нею трохи поцапалися в коментарях у Фейсбуці (всі були наелектризовані, і я написала щось неадекватне, а потім Віка зайве ляпнула...) Але вона знала, що я в цей момент перебуваю в квартирі Sofia Cheliak. Раптом пише: "Відкривай двері, я з пляшкою вина тут стою". І ми миттєво помирилися, ну звісно.

Дивовижна.

Тут на другому фото Віка у футболці з написом «Cruel Ukrainian Writer”. Це був жарт і її спосіб підтримати нас з Чехом та Чапаєм після дурацького скандалу в Нью-Йорку (вже американському), коли Маша Гессен назвали нас «жорстокими українськими авторами». Ми з Вікою тоді сміялися, що тепер називатимемося саме так. Хтось їй навіть футболку цю надрукував, і ми говорили, що треба зробити на цьому «бізнесочок». Але що ж. Я справді буду жорстокою українською авторкою і ніколи не забуду та не дам забути іншим, хто вбив нашу Віку.

Лети, світла дорога пташко.

Alla Bagirova

І знову біль... Прощавай, пташко. Ти відлетіла у вирій, але, на щастя, залишила по собі величезний спадок - справи, твори, пам'ять.

Rostyslav Semkiv

Сильна та перспективна українська письменниця Вікторія Амеліна Victoria Amelina загинула після ракетного удару по Краматорську. Кілька днів лікарі в Дніпрі боролися за неї, проте...

Хто знав розумну, жваву, щиру Вікторію - всі зараз у глибокому, нестерпному смутку...

Хто не знав - почитайте її книжку "Дім для Дома", почитайте дітям "Е-е-есторії екскаватора Еки". Її книги ще довго робитимуть світ кращим.

Aivazovska Olga

Припинило битись серце Victoria Amelina. Вона загинула в Краматорську через обстріл росіянами від високоточної ракети «Іскандер», якою поцілили в громадський заклад. Віка була прекрасною людиною, щирою, відкритою і дуже дієвою. Вона була справжньою документаторкою воєнних злочинів, голосом України вдома та за кордоном, людиною дії та слова одночасно. У нас було купа різних ідей, але всі наші дати і числа конфліктували між собою. Вона підійшла до мене на конференції в Берліні і сказала: «А я вас люблю». Ох, Віко, я теж тебе не забуду, хоч ми не так довго були знайомі особисто.

Віка могла у статтю про роботу залізниці під час війни для шведського видання включити тези щодо необхідності створення спеціального трибуналу, шукати домогу для зустрічі батька з помираючою дитиною та малювати купу планів. Вона так жила і померла за десяток кілометрів від фронту. Мені дуже прикро, що ти вже не з нами, але я переконана, що і там ти не сидітимеш, склавши рук.

Галина Вдовиченко

І це лише частина спогадів у кількох фотографіях.

У Краматорську ми жили у тому самому готелі, і під час «Кальміюса-2021», і коли Віка Амеліна організувала перший Нью-Йоркський фестиваль у жовтні того ж року, і спускалися ми голодні саме в те кафе… Ходжу тепер подумки з Вікою і нашими усіма тими вулицями, їдемо автобусом в Нью-Йорк, до ще не знищеного обстрілами будинку культури…

Першою нашою спільною з Вікою поїздкою була поїздка в Угнів, у будинок для самотніх людей похилого віку. А потім у Винники, у спільноту колишніх безпритульних «Оселя-Емаус», де Віка була гостею Літературної вітальні. І були інші спільні хвилини і дні - у Дніпрі, Києві, Львові… Вона приходила на презентації книжок до своїх колег. Знайдеш її поглядом – і відчуваєш підтримку.

Тільки тепер намагаюсь усвідомити, як багато їй вдалося зробити. Вона мала б прожити довге яскраве життя і написати, сказати, зробити набагато більше, якби не російські ракети, які щодня вбивають українців на українській землі, руйнуючи наші життя.

Світла пам’ять, дорога Вікторіє.

Глибокі співчуття рідним. Глибокі співчуття нам усім

Larysa Denysenko

Шукати слова нестерпно, коли стається велике горе і втрата.

Віка приїхала на Оболонь, до мене і Лю, 4 квітня 2022 року. Щоб обійняти, підтримати, відчути місто, вона постійно їздила відчувати міста і підтримувати людей.

Іронічна, ніжна, смілива.

Ми йшли проспектом, мразі були вибиті з під Києва, перший день не було чутно артилерію, що було дивно, завила тривога і ти сказала, що в принципі навіть зараз нас може вбити російською ракетою. І вона тебе вбила, Дівчино з нічними очима, коли ти обіймала серцем Краматорськ.

Ти розповідала про кожну дитину Донеччини, до котрої торкнулася твоя душа, твій фестиваль в НЙ має жити,скільки вже ми тримаємо в голові цих пам'ятних фестивалей на честь вбитих росією рідних людей.

Ще вчора я молилася за твоє здоров'я, бо сподівалася і не знала, а ти пішла до Володимир Вакуленко-К привітати його з днем народження, договорити непроговорене, і залишила нас.

Любов не згасає, але від цього не припиняє боліти серце. 

Анжеліка Рудницька 

Життя ще однієї української письменниці забрали російські варвари.

Вікторія Амеліна. Несумісні з життям поранення. До останнього не хотіла вірити у трагічний фінал…

Нас з Вікторією пов‘язувала любов до обпаленого війною українського сходу ще тоді, коли більшість українців не помічала кривавої війни…

Саме вона знайшла щоденник Володимир Вакуленко-К і невтомно відстоювала український інтерес.

Мені здавалося, життєвої енергії Вікторії вистачить ще на нескінченному кількість часу…

росія знову і знову вбиває наш цвіт.

Світла пам‘ять.

І співчуття всім нам.