З 12 лютого фільм «Буремний перевал» Емеральд Феннелл виходить у широкий український прокат — після гучної світової прем’єри та допрем’єрного показу в Києві.

Емеральд Феннелл — режисерка, яка вміє працювати з провокацією, стилем і жіночою оптикою. Після Promising Young Woman та Saltburn її нова екранізація Wuthering Heights / «Буремного перевалу» виглядала сміливою заявкою: переосмислити один із найпохмуріших і найтрагічніших романів світової літератури.

На великий екран вона привела Марґо Роббі та Джейкоба Елорді — пару, яка апріорі притягує погляд. І саме це, здається, стало одночасно й перевагою, і проблемою фільму.

Що кажуть критики

У рецензіях Variety, The Guardian, IndieWire, The Hollywood Reporter і The New York Times звучать подібні думки:

• Феннелл пропонує стильне, емоційно насичене, але дуже авторське прочитання, яке відходить від готичної суворості роману.

• Візуально фільм — розкішний: насичені кольори, текстури, детально продумані костюми, майже рекламна естетика кадру.

• Роббі створює сильну, експресивну Кеті, але її героїня більш раціональна й сучасна, ніж літературний прообраз.

• Елорді грає Гіткліфа як харизматичного аутсайдера, але критики зауважують, що його жорстокість подекуди виглядає естетизованою, а не внутрішньо зумовленою.

• Частина оглядачів вважає, що фільм втрачає первісну «дику» атмосферу роману, натомість набуває глянцевої драматичності.

Головна претензія — емоційна дистанція. Фільм красивий, але не завжди болючий.

Українська прем’єра: буря в «Планеті Кіно»

У Києві стрічку презентували в кінотеатрі «Планета Кіно». Допрем’єрний показ зібрав медіа, інфлуенсерів та культурну спільноту — серед гостей були Олександр та Марія Рудинські, Ольга Атанасова, Аріна Бочарова, Едуард Поляков, Лілія Пустовіт, Маша Рева, Валерія Толочина, Олексій Базела, Христина Соловій та інші.

Окремо варто відзначити акторів дубляжу — Катерину Брайковську та Євгенія Лісничого, які озвучили Кеті та Гіткліфа. Їхні голоси додали історії необхідної емоційної напруги — іноді навіть більшої, ніж у оригіналі.

Магія, яка частково зникла

У цій екранізації для мене частина книжкової магії розчинилася.

Можливо, Феннелл прагнула адаптувати історію до чутливості сучасного глядача — наблизити її інтонаційно й емоційно до сьогодення. Та будь-яке осучаснення великої класики — це крок по тонкій кризі. І цього разу, як на мене, експеримент виявився не зовсім вдалим.

«Буремний перевал» — це історія про неможливе кохання. Про двох людей, які кохають одне одного, але не можуть бути разом. Саме в цій неможливості — трагедія.

А що ми бачимо на екрані?
Двох красивих людей. І запитання: що ж їм заважає?

Гроші? Гіткліф їх здобуває.
Шлюб? У сучасному світі розлучення — не вирок.
Жорстокість? Кеті в деяких сценах не менш жорстока за нього.

Для сучасного глядача ця «фатальна перешкода» стає нечіткою. І саме тут руйнується основа трагедії.

Стиль проти готики

Костюми у фільмі не прагнуть історичної достовірності — і це свідомий вибір художниці з костюмів Жаклін Дюрран («Барбі» та «Гордість і упередження»). У коментарі для Vogue вона пояснила, що команда створювала не реконструкцію епохи, а радше «гарячкову, фантастичну мрію» — умовний, емоційний простір, сучасну версію мелодрами 1950-х. Саме тому в образах відчуваються алюзії на естетику Александр Макквін і Тьєррі Мюглер, а також змішані мотиви різних історичних періодів — від єлизаветинської до георгіанської доби. Втім, ця стилістична еклектика працює радше як емоційний жест, ніж як інструмент драматургії: костюми привертають увагу своєю формою, але не завжди допомагають посилити внутрішню напругу історії, інколи залишаючи відчуття декоративності, що віддаляє глядача від похмурої суті оповіді.

Цікаво, що діти-актори — Шарлота Мелінгтон у ролі юної Кеті та Оуен Купер у ролі юного Гіткліфа — видалися більш переконливими та чесними, ніж їхні дорослі версії, яких зіграли Марґо Роббі та Джейкоб Елорді. Саме в дитячих сценах відчувається справжня сирість емоцій — біль, образа, залежність одне від одного, які ще не прикриті соціальними ролями чи зовнішньою впевненістю. У цих моментах народжується справжня трагедія цієї історії — щира, беззахисна і тому найбільш переконлива.

Пристрасть без шоку

Сексуальні сцени — відверті, емоційні, зрежисовані впевнено. Але в епоху надлишку подібного контенту вони не шокують і не стають драматургічним проривом. Пристрасть показана фізично, але не завжди екзистенційно.

А «Буремний перевал» — це ж не про тіло. Це про залежність, про руйнівну силу любові, яка стає частиною ДНК.

І все ж — про надію

Емілі Бронте написала «Буремний перевал» у дуже юному віці — їй було лише 27–29 років. Роман вийшов друком у 1847 році під чоловічим псевдонімом Елліс Белл, адже жінкам-письменницям у вікторіанській Англії було складно розраховувати на серйозне ставлення критики та видавців. Уже за рік після публікації, у грудні 1848-го, Бронте померла від туберкульозу, так і не дізнавшись, що її єдиний роман стане одним із найвпливовіших у світовій літературі.

На момент написання це був зухвалий і навіть скандальний текст: критики дорікали авторці «дикістю», аморальністю та надмірною жорстокістю персонажів. Але саме ця неконтрольована емоційність, ця первісна сила почуттів і зробили «Буремний перевал» безсмертним. Попри всю безнадійність мешканців перевалу, Бронте залишає простір для світла — для віри, що любов здатна прорости навіть крізь помилки, гординю й хаос.

Любов жива. І на неї варто чекати.

У фільмі Феннелл ця надія звучить тихіше. Естетика затьмарює фатальність. Осучаснення розмиває приреченість. І трагедія стає менш неминучою.

Висновок

«Буремний перевал» Емеральд Феннелл — це візуально приваблива, смілива і стильна адаптація, яка сподобається тим, хто шукає сучасне прочитання класики.

Але якщо для вас ця історія — про неможливість, про приреченість двох душ, які кохають і не можуть бути разом, — можливо, ви відчуєте, що магія частково втрачена.

Бо справжня буря — не в красивих костюмах.
Вона — всередині.