Через двадцять шість років після виходу першого фільму брати Веянси повернулися до франшизи, яку колись самі й створили. І це, мабуть, найважливіша новина про «Дуже страшне кіно 6». Після багатьох років, коли серія втрачала власний голос, до неї повернулися ті, хто зробив перші дві частини культурним феноменом початку 2000-х. Разом із ними повернулися й головні обличчя франшизи — Анна Фаріс та Реджина Голл.

Але найцікавіше те, що нове «Дуже страшне кіно» майже не про хорори.

Так, тут є маніяки, слешери, нескінченні відсилання до сучасних франшиз і звичний для серії абсурд. Проте за всіма цими жартами несподівано ховається доволі точний портрет нашого часу.

Іноді цей фільм навіть складно назвати просто комедією.

Тому що автори беруться за теми, про які сьогодні говорити серйозно ризиковано — надто легко отримати хвилю обурення з будь-якого боку. Веянси ж обирають старий перевірений метод: якщо проблема складна, спробуй над нею пожартувати.

І працює.

Однією з головних тем стає конфлікт поколінь. Молодші живуть у світі соцмереж, криптовалют, нових ідентичностей та нескінченних онлайн-дискусій. Старші дивляться на це все з виразом людини, яка просто хотіла спокійно дожити до пенсії. І в певний момент фільм буквально артикулює те, що багато хто боїться сказати вголос: старші покоління теж мають право на власний голос. Не лише молодь може скаржитися на світ, який її не розуміє.

При цьому сценаристи дивовижним чином вмістили в один фільм майже весь набір культурних маркерів останніх років.

Ковід. Консерви й панічні закупи тушонки. Крипта та фінансові піраміди нового покоління. К-поп. ШІ. Соцмережі. Небінарність. Культура скасування. Онлайн-активізм. Інфлюенсери. OnlyFans. І ще десятки дрібніших тем, які миготять буквально кожні кілька хвилин.

І що особливо важливо — фільм майже ні над ким не знущається по-справжньому.

Так, жарти можуть бути грубими. Іноді навмисно провокаційними. Але відчувається, що автори намагаються висміяти не конкретних людей, а нашу колективну здатність перетворювати будь-яку тему на чергову війну в інтернеті. Навіть самі Веянси в інтерв'ю наголошували, що хочуть жартувати про всіх однаковою мірою.

Звісно, не всі жарти працюють однаково добре. Частина відсилань до сучасних культурних воєн уже зараз здається трохи застарілою. Деякі скетчі розтягуються довше, ніж варто було б. А критики традиційно зустрічають серію без особливого ентузіазму — втім, із «Дуже страшним кіно» так було завжди. Ця франшиза ніколи не жила за законами критичного успіху. Вона існувала за законами народної любові.

І, мабуть, саме тому її повернення виглядає таким доречним.

У світі, де всі постійно ображаються, сперечаються й діляться на табори, з'являється фільм, який просто каже: «А давайте посміємося над усім одразу».

Без моралізаторства.

Без лекцій.

Без бажання когось перевиховати.

Просто з хорошим почуттям гумору і розумінням того, що людство завжди було трохи дивним.

І залишиться таким ще дуже довго.

Вердикт: «Дуже страшне кіно 6» — це не лише повернення культової франшизи. Це своєрідна енциклопедія абсурду 2020-х років. Фільм не боїться зачіпати болючі теми, але робить це з тією легкістю, яка останнім часом стала рідкістю. І за це авторам хочеться сказати просте: браво. Навіть якщо після сеансу вам захочеться посперечатися з половиною жартів. Саме цього вони й добивалися.