23 жовтня у Києві попрощалися з лідером культового гурту Green Grey Андрієм "Дизелем" Яценком. Раптова смерть музиканта через хворобу серця стала шоком для його друзів і близьких.

На похорон артиста із Німеччини приїхала його рідна тітонька Айя Коростильова. Найближча родичка розповіла, яким насправді був музикант поза сценою: згадала його дитинство, неймовірний зв'язок із мамою та стосунки з дружиною. Вона пояснила, чому ніхто з близьких не очікував такої трагічної втрати.

Родичів у Києві в нас, по суті, вже й не залишилося, – розповідає Айя Коростильова. – Моя рідна сестра Ірина померла сім років тому. Ми з чоловіком уже понад 30 років живемо в Німеччині, але я однаково постійно сюди приїжджаю – і на Андрюшині концерти, і на могилу до батьків, і до сестри. Київ для мене, хай там як, залишається домом. Цей приїзд – найважчий за всі роки. Ми тут, щоб попрощатися з племінником... Досі не вкладається в голові. Адже я вже тут уперше почула, що в нього були проблеми із серцем. За весь час, що ми спілкувалися, ніхто й подумати не міг, що в Андрія може бути щось серйозне зі здоров'ям.

Коли Женя, його дружина, зателефонувала мені в Берлін зі страшною новиною, я спочатку вирішила, що стався інфаркт. Він останнім часом дуже багато працював – концерти, контракти, майбутній гастрольний тур. Подумала: організм не витримав. А коли приїхали до Києва, побачили висновок: ішемічна хвороба серця. Судячи з усього, вона давно давала про себе знати, але Андрій не надавав цьому значення. І ось усе так страшно закінчилося.

Женя тепер страшенно себе звинувачує, що не наполягла пройти обстеження. Але ж він категорично не переносив лікарів. Просто терпіти не міг усе це – аналізи, лікарні. Він із самого дитинства весь був у музиці. Ось прямо повністю – до останньої клітинки. Для нього музика була всім: і справою життя, і натхненням, і розрадою. Це була його стихія, його повітря. І мама, і дружина – і все-все. Іноді здавалося, що крім музики, для нього нічого більше й не існувало.

 – Ви були близькі з Андрієм?

– Так, дуже. З моєю сестрою, його мамою, у нас 20 років різниці, мама мене народила в 43 роки. Я старша за Андрія всього на чотири роки, ми разом виросли. Я така собі тітка – більше як старша сестра йому була. Знаєте, із самого дитинства було видно, що він стане музикантом. Маленький ще був, а вже вішав на себе гітару – вона в нього по підлозі волочилася, а він однаково дзвенів струнами, бринькав без перерви. Це було так зворушливо. У музичному гурті починав, не повірите, з десяти років. І навіть в армії без музики не міг – і там виступали. Він завжди знаходив спосіб бути на сцені. Коли почався перший успіх – ми вже жили в Німеччині. Але я все одно стежила за ним, дуже пишалася. Пам'ятаю, коли почула про перші концерти, про те, що їхній гурт Green Grey стає популярним – навіть не відразу повірила. До цього, чесно кажучи, все-таки думала, що це більше хобі, хлопці грають, їм добре разом... А потім дивлюся – та ні, все по-справжньому. Уже сцени, публіка, кліпи, телебачення. Вони буквально злетіли.

 – А бували на їхніх концертах у Німеччині?

– Так, звісно! І в Берліні, і в Києві. Був один особливий концерт – я його ніколи не забуду. Це було в Києві, ми спеціально приїхали з Німеччини. Андрій написав пісню, яку присвятив мамі, моїй сестрі Іриші. Він тоді вивів її на сцену, просто під час концерту. Це було неймовірно зворушливо. І подарував величезний букет квітів (плаче). У них узагалі були приголомшливо теплі стосунки. Він, можна сказати, був матусиним сином – у найкращому сенсі слова. Іриша йому дзвонила за день разів п'ять-шість, цікавилася буквально всім: чи поїв, де був. І він ніколи не дратувався, не відмахувався, не говорив "мам, я зайнятий". Якщо не міг говорити – передзвонював. Він одна дитина у батьків.

 – Ми мало знаємо про його особисте життя.

– З Женею Андрій разом 15 років – вони в офіційному шлюбі. Дітей у них немає. Чому – я ніколи не питала. У такі речі не заведено влазити – це особисте. Може, спочатку, поки був молодий, – все здавалося попереду, часу вистачить. А потім пішла робота, постійні переїзди. Музичне життя – це ж не просто сцена, це важка праця. А щоб ростити дитину, потрібен час, а в нього життя на колесах. Женя завжди – поруч, вона з ним їздила на всі концерти, в усі поїздки.

З мамою Андрія в неї були дуже хороші стосунки. Вона її не називала "мамою", завжди "Ірина Федорівна", але це не заважало теплу між ними. Завжди турботлива: "Ірино Федорівно, чим вам допомогти? Давайте я вам штори виперу, приберу, давайте я вам щось допоможу". Женька – дуже хороша. Ірина хворіла, Андрій дуже піклувався про неї – матеріально й морально. А коли призначили операцію, Женя практично весь час провела з нею в лікарні.

Останніми роками Андрій із дружиною жили на орендованій квартирі. Хоча в нього ж залишилася батьківська – двокімнатна, на Троєщині. Але він вирішив, що так зручніше. А ми зараз зупинилися у друзів – свого житла тут у нас уже немає. Коли виїжджали в Німеччину, це ж ще був Радянський Союз. Тоді все було зовсім по-іншому – квартири не продавалися, не обмінювалися, як зараз. Офіційно видавали 600 доларів – і все, можна було залишати країну. Все це було так давно.

 – Що ви відчули, коли дізналися про смерть Андрія?

– Це був шок. Знаєте, ось просто справжній шок. Я досі, якщо чесно, не можу до кінця повірити. Адже він виглядав дуже добре – молодий, підтягнутий. Його 55 років йому ніхто не давав – усі навколо так говорили. Мої діти, у мене їх троє, завжди дивувалися: "Андрюха взагалі не змінюється! Такий бадьорий, енергійний!" Він і справді був живчик – постійно в русі. Здавалося, ще жити й жити, років 25 хороших точно попереду. Я могла припустити що завгодно, якби, не дай боже, трапилася біда: ДТП, нещасний випадок, але щоб серце – ніколи. Так, у нього колись були невеликі проблеми зі шлунком. Адже він завжди був худорлявий. Я весь час говорила: "Андрюшо, ти занадто худий, треба їсти!". А він сміявся: "Люлю (так мене називав), не можу багато їсти". Зранку в нього – цигарки й кава. Обід – тільки тому, що Женя готувала – старалася. А ввечері – як вийде.

Серце – це останнє, про що я могла подумати. Хоча він справді все сприймав дуже близько. Кожен концерт – як маленьке життя. Женя часто розповідала, що перед виступом його не можна було чіпати, і після – до гримерки якийсь час не заходили. Він усе проносив через себе – емоції, нерви, стрес після сцени. Green Grey була його дітищем. Женя зараз каже: я не знаю, як без нього жити далі. У них були дуже хороші стосунки. Він був дуже порядний чоловік, надійний, турботливий, уважний.

 – Ексколега Андрія по Green Grey Петро Цимбал розповідав, що Андрій дуже любив тварин і неймовірно трепетно ставився до всього живого.

– У них із Женею, до речі, шикарні дві собачки. Андрій ніколи не дарував нам зрізані квіти – тільки в горщиках. Казав: "Зрізані квіти через два дні зів'януть, і пам'ять про подарунок зникне. А коли даруєш у горщику – вони ростуть, живуть довго, і щоразу, коли дивишся, згадуєш людину, яка подарувала". Він був дуже уважним до дрібниць, до того, що робить життя красивим.

 – Якою була ваша остання зустріч з Андрієм?

– Ми, на жаль, не бачилися сім років. Спочатку був ковід, потім – велика війна. Я весь час йому казала: "Хочу приїхати, на могили до батьків, до сестри". А він якось нещодавно сказав: "Люлю, мертві тебе зрозуміють зараз. Ми звикли до бомбардувань, а для вас це буде шок. Почекай трохи". І ось бачите, за яких обставин мені довелося приїхати (плаче). Після смерті сестри Андрій залишався для мене в Києві єдиною рідною людиною. Ми бачилися востаннє на похороні його мами. А потім спілкувалися тільки телефоном. Він часто телефонував, і щоразу це були довгі розмови.

Джерело: https://www.obozrevatel.com

Фото: OBOZ.UA