Асоціація кіноіндустрії України разом із Центром «Соціальні індикатори» за підтримки Українського Культурного Фонду провели комплексне дослідження української системи кіноосвіти. Було проведено 12 глибинних інтерв’ю з роботодавцями у сфері кіноіндустрії, опитано 107 досвідчених фахівців кіногалузі, а також 300 студентів останніх курсів й 300 випускників профільних навчальних закладів Києва, Харкова, Одеси та Львова за спеціальністю 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво». Окремо було проаналізовано освітні програми й відкриті джерела навчальних закладів. Про це йдеться у звіті Асоціації Кіноіндустрії України.

Мета дослідження - зібрати інформацію від обох сторін (студентів і кіноіндустрії) про їхні потреби, точки відповідності та невідповідності в очікуваннях щодо один одного. А також донести цю інформацію до інституцій освіти й управління освітою, зробивши очевидною необхідність подальшої роботи з назрілою необхідністю термінової модернізації кіноосвіти.

Результатом роботи є двосторонній погляд на проблеми підготовки професійних кадрів для кіноіндустрії України. З одного боку була виявлена думка здобувачів освіти за кіноспеціальностями, а з іншого — представників кінокомпаній, зацікавлених в якісному персоналі.

Аналіз освітніх програм навчальних закладів дав висновок, що вони меншою мірою орієнтовані на підготовку кадрів з адміністративної та технічної частин зйомок і на маркетингову підтримку кінопродукту.

Лише 28% опитаних фахівців кіносфери зазначили, що отримали освіту за кіноспеціалізацією. Водночас частка респондентів із кіноосвітою, як серед фахівців творчої групи професій, так і серед фахівців технічної групи, приблизно однакова. Проте квартет професій «сценаристи-режисери-оператори-актори» вирізняється порівняно більшою часткою фахівців із галузевою кіноспеціалізацією (серед опитаних фахівців цього квартету 67% мають кіноосвіту).

Опитані роботодавці у сфері кіноіндустрії відчувають брак фахівців високої якості разом із великою кількістю фахівців середнього рівня. Однією з причин може бути змістове наповнення освітніх програм: у навчальних закладах, на їхню думку, програми застарілі. Інформація, яка надається студентам, не розкриває сучасних тенденцій у сфері кіно. За словами респондентів, викладачі здебільшого покладаються на свій давній досвід і не слідкують за змінами у сфері кіно, обмежуються знанням локального контексту.

Також на якість вмінь і навичок потенційних працівників впливає те, що в навчальних закладах відсутні освітні програми для технічних професій (гафера, фокус-пулера, освітлювача, оператора стедикама (крана) й адміністративних професій (локейшн- менеджера, адміністраторів, talent-менеджерів).

Таким чином, основним напрямом роботи навчальних закладів у формальній системі освіти є підготовка базового набору спеціалістів для виробництва кінострічок і телевізійних продуктів, спеціалістів зі створення візуального мистецтва й науковців у цій сфері. Українські навчальні заклади здебільшого здійснюють підготовку професіоналів, які безпосередньо беруть участь у розробці аудіовізуального продукту — режисери-постановники, драматурги, оператори-постановники, організація кінотелевиробництва, режисери монтажу, анімаційна графіка, кінознавство, звукорежисери, актори, продюсування (1 рік).

Однак лише незначна кількість навчальних закладів здійснює підготовку студентів, які після випуску можуть працювати за вузькою спеціальністю, що має попит на ринку праці. Наприклад, лише один навчальний заклад має програми для підготовки режисерів монтажу, драматургів кіно і телебачення, профільних аніматорів. В цілому кіногалузі не вистачає цілого прошарку фахової передвищої освіти, де могли б отримати освіту такі фахівці: другий режисер, скрипт-супервайзер, лінійний продюсер, гафер, освітлювач, фокус-пулер, оператор стедикама і крана, механік камер, директор виробництва і локейшн-менеджер. Більшості цих професій не існує навіть на рівні класифікатора.

Окремою проблемою роботодавці вважають те, що більшість теперішніх програм із підготовки акторів і більшість художніх програм мають ухил у театральний бік, що вимагає розділення навчальних програм або рівноцінного представництва кіноспецифіки.

Опитані студенти й випускники, які висловили зауваження до наповнення навчальних програм, звернули увагу на таке: застаріла теоретична база, недостатня кваліфікація викладачів, брак спеціалізованих предметів, брак практичної складової, відсутність чи застарілість знімальної техніки. У питанні оптимальності термінів навчання більшість студентів і випускників вважають їх повністю або загалом оптимальним, водночас понад третину опитаних вважають, що деякі складові повинні бути оптимізовані. Третина респондентів вважають, що термін навчання має бути іншим, причому більше тих (чверть серед усіх опитаних), які вважають, що навчання має бути коротшим.

Опитані фахівці найнеобхіднішими змінами в процесі кіноосвіти назвали залучення до викладання фахівців-практиків, збільшення обсягу й ефективності практичних занять для студентів і наповнення навчальних програм сучасними знаннями й інструментами. Випускники навчальних закладів, на думку опитаних, мають постійно отримувати практику під час роботи над проєктами та технічний досвід (використовуючи сучасну техніку). Окрім застарілості знань, респонденти також звертають увагу на несистемний підхід у навчанні, наприклад, продюсерів не навчають принципів формування бюджету та промоції продукту. Часто респонденти вказували на потребу в більш профільній, вузькоспеціалізованій освіті для ширшого розмаїття професій, в освоєнні сучасних технологій (як на рівні базової техніки й обладнання, так і на рівні програмних інструментів), у належному фінансуванні та матеріально-технічному забезпеченні навчальних закладів, говорили про необхідність врахування міжнародних стандартів і залучення іноземних спеціалістів. Щодо оптимальності термінів навчання, то респонденти таким назвали (в середньому) 2 роки для фахової передвищої, 3–4 роки для профільної та 4–5 років для вищої освіти.

За результатами дослідження розроблені рекомендації для представників освітніх закладів, державних органів, студентів, працівників індустрії, роботодавців та інших зацікавлених категорій. Підсумки дослідження й аналізу мають стати базою для продовження діалогу між представниками кіноіндустрії, профільними міністерствами (МКІП і МОН) та представниками закладів освіти з обговорення й оновлення змісту профільної освіти й плану її впровадження до програм.