Українське кіно останніми роками навчилося виживати майже в будь-яких умовах. І «Потяг “Червона рута”» — хороший привід подивитися, як саме це відбувається. На перший погляд, перед нами проста сімейна романтична комедія про кохання, випадкові зустрічі та подорож потягом. Але якщо придивитися уважніше, це ще й показовий приклад того, як український кінематограф шукає гроші на виробництво без опори винятково на державне фінансування.

18 серпня в київському кінотеатрі «Оскар» відбулася гала-прем’єра «Потяга “Червона рута”». У прокат стрічка виходить 20 серпня — символічно напередодні 35-річчя Незалежності України. Сам фільм при цьому прив’язаний одразу до двох інших ювілеїв: 55 років пісні «Червона рута» та 55 років культовому музичному телефільму з такою ж назвою.

І вже сама ця комбінація багато пояснює. «Потяг “Червона рута”» дуже свідомо працює з українською культурною пам’яттю. Тут немає спроби деконструювати національний символ або переосмислити його в радикально сучасний спосіб. Навпаки — фільм бере те, що українська аудиторія вже любить, і пропонує провести з цим кілька приємних годин.

Сюжет побудований навколо подорожі потягом, де перетинаються кілька історій кохання. А червона рута, відповідно до фольклорної традиції, стає своєрідним символом почуття, яке хтось знаходить, хтось намагається зберегти, а хтось нарешті помічає поруч із собою.

Це кіно, яке від самого початку не приховує своїх намірів. Воно хоче бути легким, теплим і максимально зрозумілим. Не вимагати від глядача складних інтерпретацій, а просто розважити його, дати трохи романтики, музики й можливість впізнавати знайомі обличчя.

Кіно, яке знає свою аудиторію

У режисерському кріслі — Олексій Єсаков, оператором-постановником став Юрій Король, а продюсерами — Юрій Горбунов та Зоя Сошенко. Сценарій написали Олексій Приходько, Ярослав Стень і Богдан Гациляк.

Акторський склад тут майже окрема причина купити квиток. У фільмі зіграли Станіслав Боклан, Олександр Рудинський, Катерина Кузнецова, Лілія Ребрик, Юрій Горбунов, Анна Кузіна, Роман Луцький, В’ячеслав Довженко, Катерина Варченко, Ярослав Безкоровайний, Кіра Саяпіна, Михайло Хома, Анастасія Іванюк, Леся Самаєва, Дмитро Павко та Ніколь Мацкул.

А ще тут цілий парад камео: Олег Фагот Михайлюта, Олександр Пономарьов, Ірина Білик, Наталя Могилевська, The Maneken, хор «Гомін», Олександра Кучеренко, Катя Осадча та Денис Бойко.

Тобто творці фактично зібрали в одному вагоні значну частину українського шоу-бізнесу.

І це працює на головну перевагу стрічки — відчуття великого святкового кіно. Показовою стала й реакція на прем’єрі: фінальні кадри зал зустрів оплесками, а під «Червону руту» співали практично всі.

У цьому, мабуть, і полягає головний козир фільму. Він не намагається винайти нову українську романтичну комедію. Він створює привід разом згадати те, що вже є частиною спільної культурної пам’яті.

Коли реклама стає частиною виробничої моделі

Втім, є в «Потязі “Червона рута”» ще один сюжет, який не менш цікавий за романтичну лінію.

Він називається продакт-плейсмент.

Стрічка має надзвичайно широкий пул партнерів: стратегічним партнером та співінвестором стала мережа «Аврора», ключовим партнером — «Укрзалізниця», а серед промопартнерів та партнерів події — City24, «Фокстрот», EVA, Pizza Day, 4TRANS, UKRNAFTA, «Карпатська Джерельна», Tymbark, «Укрзолото», ULTRAMARKET, Akvarel та низка інших брендів.

Список настільки великий, що його легко сприйняти як окремі фінальні титри до фільму.

І тут важливо дивитися на явище ширше за конкретну стрічку. В умовах, коли державні кошти на кіно обмежені й конкурс за них величезний, брендове фінансування поступово стає одним із механізмів, які дозволяють українському кіно взагалі залишатися у виробництві.

Фактично бізнес частково займає місце, яке в іншій системі могла б займати державна підтримка: інвестує гроші в культурний продукт і натомість отримує присутність бренду, аудиторію та асоціацію з великою національною подією.

З одного боку, це цілком прагматична модель. Кіно коштує дорого, а український ринок не настільки великий, щоб завжди окупати виробництво лише касою. З іншого — виникає питання балансу: де закінчується партнерство і починається рекламний фільм?

У випадку «Потяга “Червона рута”» межа досить помітна. Але, можливо, саме це і є нова реальність українського комерційного кіно: якщо раніше продакт-плейсмент був додатковим джерелом фінансування, то тепер він дедалі більше стає частиною самої економіки виробництва.

І в цьому сенсі «Потяг “Червона рута”» цікавий навіть не лише як романтична комедія, а як модель того, як українське кіно вчиться заробляти на себе.

90 хвилин ностальгії

Музичний продюсер фільму — Євген Філатов (The Maneken), а сама музика тут має не декоративну, а драматургічну функцію. Бо «Червона рута» — це той рідкісний випадок, коли пісню не потрібно пояснювати українському глядачеві.

Вона вже існує в його пам’яті.

Саме тому фінальна сцена, де зал починає співати разом із фільмом, фактично працює краще за будь-який сюжетний твіст. Це момент колективного впізнавання.

«Потяг “Червона рута”» взагалі значною мірою побудований на таких упізнаваних речах: знайомі пісні, знайомі обличчя, «Укрзалізниця», українські міста, романтика дороги й уявлення про потяг як місце випадкових зустрічей.

Це не кіно, яке збирається сперечатися з глядачем. Воно хоче, щоб глядач вийшов із залу в хорошому настрої.

І, здається, саме тому його варто сприймати не як претензійну спробу створити нову класику, а як великий попкультурний атракціон, зібраний навколо однієї з найвідоміших українських пісень.

А те, що цей атракціон вдалося профінансувати за участі великої кількості українського бізнесу, робить «Потяг “Червона рута”» ще й доволі показовим продуктом сучасної української кіноіндустрії.

У прокаті — з 20 серпня. Хронометраж — 90 хвилин.