Письменник Дешіл Геммет розпочав роман «Мальтійський сокіл» із опису виступаючого підборіддя Сема Спейда. Ця деталь стала частиною портрета детектива. Та з еволюційної точки зору такий акцент виглядає майже зайвим — адже підборіддя як фізична ознака є унікальною рисою людини.

Шимпанзе — наші найближчі живі родичі — підборіддя не мають. Не було його й у неандертальців, денисівців та інших вимерлих представників роду Homo. Справжнє кісткове підборіддя притаманне лише Homo sapiens, і саме тому воно є важливим маркером у палеоантропології для ідентифікації людських решток.

Але якщо підборіддя — унікальне, то навіщо воно нам? Як і чому воно з’явилося?

Відповідь на це запитання пропонує дослідження, опубліковане в журналі PLOS One командою на чолі з біологічною антропологинею з Університету Баффало Норін фон Крамон-Таубадель.

Не адаптація, а побічний ефект

«Підборіддя, ймовірно, є побічним продуктом еволюції, а не адаптацією», — пояснює професорка і завідувачка кафедри антропології Норін фон Крамон-Таубадель.

Інакше кажучи, воно виникло не тому, що природний добір “прагнув” надати людині додаткову перевагу — наприклад, для зміцнення щелепи під час жування. Підборіддя могло сформуватися як еволюційний «спандрель» — термін, запроваджений палеонтологом Стівеном Джеєм Ґулдом для позначення рис, які з’являються як побічний результат інших змін.

Сам термін походить з архітектури: спандрелі — це трикутні простори між арками, які утворюються не через окремий задум, а як наслідок конструкції купола (наприклад, у соборі Сан-Марко у Венеції). Вони не мають самостійного призначення — це продукт іншої функціональної структури.

Так само й підборіддя: воно могло виникнути як наслідок змін у будові черепа та щелепи, які відбувалися з інших причин.

Перевірка «нульової гіпотези»

Команда дослідників порівняла морфологічні особливості черепів людей і людиноподібних мавп, перевіряючи так звану «нульову гіпотезу» — тобто припущення, що певні зміни могли відбутися випадково, без прямого впливу природного добору.

Хоча в деяких частинах людського черепа простежуються ознаки прямої селекції, зміни саме в зоні підборіддя більше відповідають моделі спандреля. Іншими словами, після розходження з нашим спільним предком із шимпанзе зміни торкнулися щелепи та черепа загалом — і підборіддя стало побічним результатом цих трансформацій.

Чи все в еволюції має «сенс»?

У антропології довгий час переважав адаптаціоністський підхід: якщо риса існує, значить вона сформувалася з певною функціональною метою. Але нове дослідження закликає бути обережнішими з такими висновками.

«Те, що якась риса є унікальною, не означає, що вона обов’язково виникла для підвищення виживаності», — наголошує фон Крамон-Таубадель.

Результати підкреслюють важливість комплексного підходу до вивчення еволюції: лише аналізуючи організм як цілісну систему, можна зрозуміти, які його риси є функціональними адаптаціями, а які — побічними наслідками інших процесів.

Отже, людське підборіддя — можливо, не стратегічний дар еволюції, а її випадкова примха. Але саме ця «випадковість» і робить нас унікальними серед приматів.