Екранізувати «На схід від Едему» Джона Стейнбека — завдання майже безнадійне. Це роман на сотні сторінок, сімейна сага, яка охоплює кілька поколінь, десятиліття американської історії та біблійну притчу про Каїна й Авеля, заховану всередині історії двох братів. До того ж у цього роману вже є знаменита екранізація — фільм Еліа Казана 1955 року з Джеймсом Діном.

Тепер за цю історію взялася онука режисера — Зої Казан. Її семисерійний серіал для Netflix не намагається конкурувати з фільмом діда. Навпаки, він повертається до всього роману — від громадянської війни в США до Першої світової — і дозволяє історії розгорнутися в тому масштабі, якого не могла дозволити собі двогодинна стрічка.

І найцікавіше рішення Казан — змінити центр тяжіння.

Цього разу «На схід від Едему» значною мірою стає історією Кеті Еймс.

І це історія Флоренс П’ю.

Кеті Еймс: зло, якому дали голос

У романі Стейнбека Кеті — майже демонічна фігура. Жінка, яка руйнує життя людей навколо себе, маніпулює, бреше, використовує інших і майже не демонструє каяття. Її зло існує ніби саме по собі — як частина біблійної конструкції роману.

Зої Казан дивиться на неї інакше.

Серіал не виправдовує Кеті, але намагається зрозуміти, звідки вона взялася. Її дитинство, насильство, страх, прагнення контролювати власне життя стають частиною історії. Тобто питання змінюється: чи людина народжується чудовиськом, чи обставини поступово роблять її такою?

Саме тут серіал стає сучаснішим за свій літературний матеріал. Казан переносить увагу з абстрактного «зла» на жінку, яка живе у світі, де її свобода має дуже конкретні межі. Американські критики відзначають, що це переосмислення іноді працює проти самої Кеті: коли серіал пояснює її поведінку через травму, персонаж втрачає частину тієї моторошної загадковості, яка робила її такою сильною у Стейнбека.

Але Флоренс П’ю компенсує майже все.

Її Кеті може бути чарівною, небезпечною, холодною, наляканою, жорстокою і водночас абсолютно живою. П’ю не грає «лиходійку». Вона грає людину, яка щосили намагається не стати чиєюсь власністю.

І це, мабуть, найкраща роль акторки за останні роки.

Флоренс П’ю — головна причина дивитися

П’ю тут буквально тримає серіал на собі. Кеті змінюється разом із часом — від наляканої дівчини до дружини, яка намагається втекти від чужих правил, а згодом до власниці борделю, яка нарешті отримує владу над власним життям.

Американські рецензенти практично одностайні: навіть там, де серіал стає нерівним, П’ю залишається переконливою. Variety називає її виконання однією з головних причин існування цієї екранізації, а The A.V. Club — кар’єрним досягненням акторки.

Цікаво, що продюсеркою серіалу виступила сама П’ю. І схоже, що вона дуже точно розуміла, заради чого варто заходити на територію такого складного матеріалу.

Бо «На схід від Едему» — не просто ще одна костюмована драма. Це спроба витягнути з класичної літератури персонажа, якого майже століття читали переважно очима чоловіків.

Але це все-таки історія не лише про Кеті

Поруч із нею — брати Адам і Чарльз Траск.

Адам у виконанні Крістофера Ебботта — людина, яка все життя намагається бути хорошою. І саме тому постійно програє. Він хоче заслужити любов батька, потім — любов Кеті, а згодом намагається стати хорошим батьком для власних дітей.

Майк Файст грає Чарльза — його повну протилежність. Якщо Адам довіряє світу більше, ніж той на це заслуговує, Чарльз із самого початку чекає удару. Між ними працює та сама біблійна схема Каїна й Авеля: два брати, яких батько постійно порівнює, і кожен із яких хоче отримати те, чого отримав інший.

Але серіал поступово показує, що справа не лише в характері.

Вони успадковують не тільки землю, гроші чи прізвище. Вони успадковують травму.

І потім передають її далі.

«На схід від Едему» — про те, що ми успадковуємо

Саме тема спадковості є одним із найсильніших елементів серіалу.

Батько формує синів. Сини формують власних дітей. Кожне покоління отримує попереднє разом із його образами, страхами, комплексами та невисловленими словами.

І тут у центрі з’являється біблійне timshel — «ти можеш».

Це одна з ключових ідей роману: людина не приречена повторювати те, що їй передали батьки. Вона має можливість вибирати. Не обов’язково стати таким самим, як ті, хто був до тебе.

Саме тому серіал у фіналі повертається до питання, яке насправді було закладене в ньому від самого початку: якщо твоя сім'я передала тобі травму, чи означає це, що ти приречений передати її власним дітям?

Відповідь Стейнбека — ні.

І це робить «На схід від Едему» набагато сучаснішим, ніж може здатися за його костюмами, фермерськими будинками та біблійними алюзіями.

Окрема історія — Лі

Один із найцікавіших персонажів серіалу — Лі, китайсько-американський кухар родини Трасків у виконанні Хуна Лі.

У Стейнбека він також важливий, але Зої Казан розширює його історію і дає йому значно більше простору. І це одне з найвдаліших рішень адаптації.

Лі перебуває ніби між світами. Він працює всередині американської родини, але водночас залишається людиною ззовні. Він бачить те, чого не бачать самі Траски, і поступово стає одним із головних носіїв ідеї timshel.

Variety окремо відзначає цю лінію: Лі поступово перестає бути просто другорядним персонажем і отримує власну історію, родину, минуле та право на власні рішення.

Хун Лі грає його зовсім не так яскраво, як П’ю грає Кеті. І саме тому вони добре працюють разом. Там, де Кеті постійно створює хаос, Лі спостерігає, аналізує і намагається зрозуміти людей.

Дуже красиве, але не завжди рівне телебачення

«На схід від Едему» виглядає дорого.

Операторська робота Стюарта Драйбурга перетворює американський пейзаж на окремого персонажа. Зйомки проходили в Новій Зеландії, яка замінила Каліфорнію, але серіал не страждає від цієї підміни: поля, пагорби, ферми та широкі пейзажі мають майже біблійну масштабність.

Костюми, декорації, інтер’єри — все працює на відчуття великої американської саги. Особливо вдалими критики називають декорації борделю Фей: тут серіал дозволяє собі більше кольору, театральності та майже готичної розкоші.

Але масштаб має свою ціну.

Історія охоплює надто багато часу, а сім серій — все ж не безмежний простір. Через це деякі персонажі залишаються менш розкритими, ніж хотілося б. Зокрема, Чарльз після певного моменту відходить на другий план, а друга генерація Трасків не завжди отримує достатньо часу, щоб глядач встиг по-справжньому відчути їхні конфлікти.

Деякі американські критики також зауважують, що серіал нерівномірний за темпом: він може довго розгортати одну сюжетну лінію, а потім різко перескочити на роки вперед.

Але для історії, яка охоплює кілька поколінь, певна нерівність майже неминуча.

Чи варто дивитися?

«На схід від Едему» — не ідеальна екранізація Стейнбека. Місцями серіал занадто буквально пояснює свої психологічні та моральні ідеї, а деяким персонажам явно не вистачає часу.

Але це той випадок, коли масштаб задуму важливіший за окремі недоліки.

Зої Казан не просто переносить роман на екран. Вона вступає з ним у діалог — і найбільше сперечається зі Стейнбеком щодо Кеті. Замість безжальної біблійної спокусниці ми отримуємо жінку, яка сама намагається зрозуміти, ким стала і чому.

І в цьому є головна сила серіалу.

«На схід від Едему» нагадує, що ми справді багато чого отримуємо у спадок: характер, травми, страхи, сімейні сценарії. Але разом із цим нам дістається і право вибору.

Timshel — ти можеш.

І, мабуть, саме ця проста думка пояснює, чому історію Стейнбека продовжують екранізувати через сім десятиліть після фільму Еліа Казана. Бо за біблійною притчею про двох братів і сьогодні легко впізнати себе — у власній родині, власних помилках і власному бажанні не повторити їх.