Рецензія на нову екранізацію культового роману Стівена Кінґа (Річарда Бахмана)

Фільм "Людина, що біжить" (The Running Man, 2025), знятий режисером Едгаром Райтом, — це нова кіноадаптація культового роману Стівена Кінґа, написаного ним під псевдонімом Річард Бахман. Стрічка повертає нас у похмурий світ, де життя людей контролює тотальне телебачення, а найпопулярніше шоу перетворює боротьбу за виживання на криваве, нещадне видовище. Головний герой, Бен Річардс, має кинути виклик самій системі, щоб вижити.

Нещадний екшн у стилі Едгара Райта

Критики одностайно відзначають шалений темп та енергію, які вніс у стрічку Едгар Райт. Фільм "стартує з місця і рідко зупиняється", пропонуючи глядачеві "ендорфіновий приплив" і динамізм, який "несеться зі швидкістю поїзда". Ця невпинна дія, з фірмовими режисерськими прийомами Райта, не дає глядачеві часу на "занудливе прискіпування до правдоподібності", занурюючи його в історію.

Ґлен Пауелл: Осучаснений герой-одинак

Роль бунтівника і підривника системи, Бена Річардса, дісталася Ґлену Пауеллу, і, схоже, актор досить вдало її втілив. Пауелл демонструє "заслужену лють" (earned rage), його герой має "глибшу моральну сірість", ніж його попередник, Арнольд Шварценеггер, у версії 1987 року.

Хоча це класичний американський герой-одинак, Пауеллу вдалося його осучаснити, додавши гніву, але й "правильну дозу вразливості" (IGN). Фільм виграє від харизми актора, яка дозволила творцям ближче підійти до похмурого та жорсткого тону роману Кінґа.

Антиутопія, що потребує оновлення

З одного боку, критики вітають актуальність соціальної сатири фільму. Він гостро коментує:

• Гіперкапіталізм та експлуатацію бідних верств корпораціями.

• Етику реаліті-ТБ та його вторгнення у суспільство.

• Пропаганду та включення у сюжет елементів глибинних фейків (deepfakes), що додає зловісної актуальності.

З іншого боку, постапокаліптичний світ, зображений у стрічці, також вимагає осучаснення. Те, що виглядало нормально у 1987 році, вже не є переконливим для 2025 року. Деякі рецензенти відзначають, що світобудова здається недопрацьованою. Зокрема, відсутність сучасних технологій, як-от лайв-стрімінг, миттєва передача даних чи повсюдне використання мобільних телефонів, виглядає "відволікаюче зручним" для сюжету. У світі, де ТБ контролює все, ігнорування сучасної гіперзв'язаності знижує гостроту антиутопічної картини.

Розрахунок замість мистецтва?

Складається враження, що творці фільму хотіли "влучити у двох зайців": з одного боку, залучити молоду аудиторію, яка прийде на Пауелла та фірмовий екшн Райта, а з іншого — задовольнити покоління, яке пам’ятає культовий фільм зі Шварценеггером.

Однак, цей суцільний розрахунок ніколи не йде на користь гарному кіно. Найбільша проблема фільму, за версією американських оглядачів, — це його фінал. Кінцівка "суттєво відрізняється від книги" і є "антиклімактичною", виглядаючи так, ніби її "сконструював Голлівуд, щоб глядач пішов щасливим" (CinemaBlend). Це "занадто акуратне" завершення суперечить похмурості всієї історії і розмиває глибину сатиричного повідомлення.

Висновок

"Людина, що біжить" 2025 року — це, безумовно, динамічний і привабливий твір, який завдяки Райту та Пауеллу не дасть вам нудьгувати. Він сміливіше, ніж версія 1987-го, заглиблюється в сатиру Кінґа про реаліті-шоу та класову нерівність. Але ціна цього компромісу — втрата похмурої безкомпромісності оригіналу, що робить його фінал радше розвагою, ніж пророчим попередженням.

Чи вдалося їм це? Покажуть касові збори. Але глядачі, які очікують похмурості Кінґа, можуть залишитися розчарованими його надто "акуратним" завершенням.