З початком повномасштабного вторгнення команді 1+1 Production Fiction довелося оперативно реорганізувати роботу, переформатувавши власний досвід на грантову діяльність з документальними проєктами. Оскільки в пріоритеті було поширення новинної інформації та виробництво документальних фільмів, які могли б досконало відтворити хронологію подій великої війни проти України, виробництво проєктів, якими займалася команда, зупинилося.

Тетяна Шуліка, керівниця виробництва художніх проєктів в 1+1 Production, в інтерв’ю детально розповіла про трансформаційні зміни, що відбулися із продакшеном, пошук зовнішнього фінансування та замовників проєктів, напрямки, на яких команда фокусує увагу сьогодні, та про те, як відбувається виробництво контенту під час війни.

• Ви керуєте виробництвом художніх проєктів в 1+1 Production. Проте з початком великої війни у фокусі уваги вашої команди були проєкти, що стосувалися висвітлення сучасних реалій. Розкажіть про основні зміни виробництва контенту?

З початком повномасштабного вторгнення всі серіальні контракти, заплановані на 2022 рік, припинилися. Тому ми з командою шукали шляхи, як можна заробляти, оскільки ми, в першу чергу, є бізнес-одиницею, що має утримувати себе й приносити дохід медіа-групі.  Враховуючи досвід з виробництва та журналістики, допомагали службам медіагрупи, розробляли різні рубрики та добірки. Особисто я протягом двох місяців працювала на англомовній версії сайту ТСН.ua. 

В березні розробили вкрай важливий проєкт «Жити далі» та почали шукати грантове фінансування під нього. Ця робота відрізнялася від традиційної. Тут все інше — звітність, підходи до організації праці, документи та спілкування англійською мовою. Зараз ми намагаємося повертатися до серіального виробництва, тому поповнюємо команду потужними фахівцями.

• Які проєкти 1+1 Production Fiction нині в роботі? На які історії та теми ви звертаєте увагу при виробництві контенту?

У виробництві є два чотирьохсерійні проєкти, в центрі та фокусі уваги яких військова історія. Також ми виробляємо новий сезон проєкту, про який повідомимо згодом. Донори наразі спонсорують фільми про війну, але ми активно дивимося в бік побутових історій також.

• Ви продюсували проєкт «Жити далі», що реалізовувався саме під час великої війни.  Яким чином був побудований процес виробництва? Розкажіть про зйомки в умовах воєнного стану. 

У березні ми почали ґрунтовний research (ред. — дослідження.), аби знайти відповіді на абсолютно життєві і побутові питання, які від початку повномасштабного вторгнення цікавили кожного українця. На кшталт: «Що робити далі?», «Як працювати?», «Де жити?», «Як водити дітей в школу чи садочок?», «Як організовувати свій побут?» тощо. 

Склавши перелік абсолютно нових для нас питань, дослідили, що відбувається в країнах, де йде війна, та, де вона закінчилася, розписали детально концепт. В нас була велика, потужна команда, яка складалася з чотирьох знімальних груп, 12 журналістів, 3 шеф-редакторів. Ми робили відеосюжети для YouTube, статті для сайту ТСН.ua, запрошували справжніх експертів та фахівців, на свідчення яких дійсно можна було покластися. Так, кожна історія містила конкретні поради про ментальне здоров’я, безпеку та добробут. «Жити далі» — це туторіал, як жити в нашому новому, перевернутому світі та надважливий проєкт для нас, як громадян України. І підтвердженням цього були високі показники.

• Які виклики стоять перед продюсерами у виробництві контенту сьогодні? 

Нам було дуже важливо вирішувати оперативно всі непередбачувані питання, які виникали, адже, знаходячись закордоном, донор не завжди міг розуміти, чому ми можемо щось не встигати. В той період, коли розпочалися блекаути, монтажні станції довелося перенести в офіс 1+1 media. Під час тривог процес звісно ж зупинявся. Були випадки, коли над знімальною групою пролітала ракета, а поряд не було місця, куди сховатися. Ми також не могли планувати щось довгостроково, оскільки героями проєкту були ті люди, які пережили всі жахіття, та ті, хто втратили житло або були змушені переїхати. 

Вперше зіткнулися й з тим, що напередодні інтерв’ю або під час зйомок нам могли повідомити, що людей більше немає в живих. Нам важко осягнути та повірити в те, що все це — наша реальність. 

Художнє та документальне виробництво — це два абсолютно різні види виробництва та різні фахівці. На початковому етапі мені довелося взяти на себе обов’язки виконавчої продюсерки, якими раніше не займалася. Але одночасно, долаючи всі виклики, ми постійно підтримували зв’язок із командою, проводили зуми «взаємопідтримки», аби підбадьорити одне одного. 

• Наразі суспільство дискутує, чи дійсно варто фінансувати у виробництво контенту? Хоча при цьому виробляти продукти будь-якого характеру надзвичайно складно. Що можете сказати з цього приводу? 

Виробництво художнього контенту надзвичайно важливе сьогодні. Фільми та серіали — це також засіб впливу на масову й емоційну свідомість, що формує її, так само як телебачення або Інтернет.

Зараз на прикладі росії ми бачимо, що ЗМІ прямим чином впливають на суспільну думку, яка немає нічого спільного з дійсністю. Тож їхній пропаганді потрібна контрпропаганда. Нині на слуху стрічка «Свідок», знята росіянами про події в Бучі, в якій українські військові продемонстровані фашистами. Фільм дійсно знято за величезні кошти, що можна побачити навіть по трейлеру, але найприкріше, що це не поодинокий випадок. Вони й надалі будуть виробляти такі фільми та поширювати їх на весь світ.

Виділяти гроші на створення кіно так само важливо, як і транслювати якісні та правдиві новини. Людям важливо хоч інколи перемикатися, аби бути дієздатними. Це теж закони роботи нашої психіки.

• Поділіться думками, як створювати контент під час війни, не спотворюючи та не заплямовуючи його додатковими сенсами, але при цьому розповідаючи про справжні реалії сьогодення? 

Насправді це складне завдання, бо суспільство вразливе сьогодні, а всі, хто створюють художнє кіно, — знаходяться в зоні ризику. Вважаю, що у виробництві варто використовувати правило журналістики, двічі перевіряючи новину з кількох джерел. Якщо мова йде про відтворення реальних подій, то делікатно дослідити всі події, які відбувалися, прискіпливо поставитися до збору, перевірки інформації, залучення консультантів, військових і свідків.

• Чи готові продакшни до тривалого продовження війни? 

Найважчим був перший рік великої війни, тому ті, хто знайшли проєкти, нових замовників або, можливо, трохи змінили напрямок діяльності, вірю, будуть працювати й надалі. Зараз ми вже розуміємо, що можна стукатися в різні двері та рухатися в різних напрямках.

Щодо нашого шляху, то ми знайшли іншу нішу, де могли використати власні навички та досвід. Знаю, що є ті, хто працюють на балтійський ринок, тому якщо є можливість переїхати цілою командою та працювати там, це теж дуже крутий варіант. Або інша ніша — або інші замовники.

• Вами також було реалізовано проєкт «Культурний код», в якому команда, спираючись на дослідження, проаналізувала поведінку російської варварської нації. Розкажіть, як у вас виникла ідея створити цей проєкт? Які ключові висновки вдалося зробити після завершення проєкту?

Ми вирішили створити «Культурний код», коли побачили грант на виробництво документального проєкту про культуру. В процесі вивчення цієї тематики, копалися в тому, що відбувається з культурою під час війни, активно спілкувалися з фахівцями та експертами нейропсихологами як в Україні, так і закордоном. До речі, познайомилися з британським професором, який першим у світі зайнявся нейромаркетингом та багато цікавих речей розповів в інтерв’ю.

Найцікавіше те, що новини, художні та документальні фільми мають однаковий механізм впливу на людський мозок. Тобто ми всі знаємо, що дітям потрібні казки, але не знаємо, чому саме?  Наша задача була дослідити детальніше питання, на кшталт: «Який саме сенс вони закладають?», «Чому це важливо у вихованні?», «В який час розвитку людини формується совість?», а також питання моральних принципів, ставлення до родини, стосунків у соціумі, усвідомлення людини як особистості, її ідентифікація. Це було дійсно цікаво.

Під час зйомок зробили наочний експеримент про те, на які долі мозку впливає музика, казки, кіно з різними меседжами та емоціями. Цю технологію активно використовують в дослідженнях, фокус-групах, аби зрозуміти, як діє реклама та маркетингові дослідження. Культура дійсно формує певний світогляд у великої частини населення.

• Якого контенту нині не вистачає в українському та світовому медіапросторі? Який би проєкт ви хотіли реалізувати — про що та про кого? 

Хочеться, аби на міжнародному ринку було більше реалістичного контенту про Україну, адже раніше ми згадувалися у дивних, вигаданих образах, що викликали сміх. В українському медіапросторі прямо зараз не вистачає контенту, на який глядач може перемкнутися. Це можуть бути історії про кохання, легкі сімейні комедії, які найбільше розряджають психіку та дають перемикнутися. 

Моя мрія все ж таки про українські історії у світовому контексті. Є декілька ідей, які хотілось би реалізувати, але саме на міжнародному рівні з міжнародною командою. Наприклад, серіали про династії, які вплинули на хід світової історії. Внутрішній слоган нашої команди: «Ми говоримо зі світом його мовою». Хочеться дійсно навчитися розповідати історії про себе так, аби всьому світу стало цікаво їх дивитися.